Чинники ризику розвитку цукрового діабету. Високий ризик синдрому дауна, аналіз та скринінг У кого був ризик сд 1 122

У профілактиці мультифакторіальних хвороб зі спадковою схильністю, до яких належить ІЗСД, необхідною ланкою ємедико-генетичне консультування. Основне завдання медико – генетичної консультації полягає у визначенні генетичного ризику захворювання та поясненні його сенсу у доступній формі. При ЦД в медико-генетичну консультацію найчастіше звертаються подружжя з метою оцінки ризику захворювання у майбутніх дітей у зв'язку з наявністю цього захворювання у попередніх дітей, або у самого подружжя та/або їх родичів.Популяційно-генетичні дослідження дозволили розрахувати, що внесок генетичних факторів у розвиток ЦД зстановить 60-80%.У цьому виняткову актуальність і перспективу набуває медико-генетичне консультування родичів хворих на ЦД.

Основні питання, з якими зазвичай доводиться стикатися з лікарем, стосуються ризику розвитку ЦД у наявних дітей чи братів-сестерхворого, можливості його класифікувати, а також прогнозу щодошення майбутніх (планованих) членів сім'ї.

Консультування сімей хворих на ЦД 1 типу складається з кількох загальноприйнятих етапів, що мають свої особливості для даного контингенту.

11.1. Етапи консультування

Перший етап консультування -Уточнення діагнозу хвороби.

Зазвичай діагноз ЦД 1 типу в дитячому та юнацькому віці не становить труднощів. Однак за наявності ЦД в інших членів сім'ї необхідна верифікація у них типу діабету, що в ряді випадків може бути непростим завданням і вимагатиме від лікаря ретельного збору анамнезу хворого родича. Диференціальний діагноз між двома основними типами ЦД (1 та 2) проводиться за загальноприйнятими критеріями.

Доведена при популяційно-генетичних дослідженнях генетична гетерогенність двох основних типів ЦД свідчить про їхню нозологічну самостійність і незалежність спадкування. А це означає, що наявні у родоводі окремих хворих випадки ЦД 2 типу носять випадковий характер і не повинні враховуватися при оцінці сімейного ризику.

При проведенні медико-генетичного консультування необхідно також виключати генетичні синдроми, до складу яких входить цукровий діабет, оскільки для них характерне моногенне спадкування.

Другий етап консультування - Визначення ризику розвитку захворювання щодо наявних членів сім'ї та планованого потомства.

Емпіричним шляхом отримані середні оцінки ризику розвитку діабету для членів сімей, які мають родичів із ЦД 1 типу. Максимальний ризик мають родичі І ступеня спорідненості (діти, батьки, брати-сестри) – у середньому від 2,5-3% до 5-6%. Встановлено, що частота захворювання на діабет у дітей від батьків із ЦД 1 типу на 1 -2 % вище, ніж від матерів із ЦД 1 типу.

У кожній конкретній сім'ї ризик розвитку захворювання залежить від багатьох факторів: кількості хворих та здорових родичів, віку маніфестації діабету у членів сім'ї, віку консультованого та ін.

Таблиця 8

Емпіричний ризик для родичів хворих на ЦД типу 1

За спеціальною методикою розраховуються таблиці ризику розвиткуЦД 1типу залежно від кількості хворих та здорових родичів та віку консультованого для сімей різного типу. Типи сімей, статус батьків та кількість хворих на сибс представлено в таблиці 9.

Споріднені зв'язки щодо пробанду з ЦД 1	Середній ризик, %
Брати та сестри хворих	4-5
Батьки
Діти хворих на діабет батьків	3,6-8,5
Діти хворих на діабет матерів	1,1-3,6
Вік матері при народженні дитини > 25 років	1,1
Вік матері під час народження дитини< 25 лет	3,6
Діти двох батьків, хворих на діабет	30-34
Монозиготні близнюки	30-50
Дизиготні близнюки
Наявність діабету у брата/сестри та у дитини від хворого батька
Наявність діабету у брата/сестри та одного з батьків
Наявність діабету у двох братів/сестер та двох батьків
Загалом по популяції	0,2-0,4

Клініка ЦД 1 типу.

Протягом ЦД 1 виділяють такі фази:

· Доклінічний діабет

· Маніфестація або дебют цукрового діабету

· Часткова ремісія або фаза «медового місяця»

· Хронічна фаза довічної залежності від інсуліну

· Нестабільний етап препубертатного періоду

· Стабільний період, що спостерігається після періоду статевого дозрівання

Доклінічний діабет може тривати місяці та роки та діагностуватися за наявністю таких даних:

· Маркери аутоімунності проти В-клітин (аутоантитіла до клітин острівців Лангерганса, до глутаматдекарбоксилази, тирозинфосфатази, інсуліну). Збільшення титру двох і більше видів антитіл означає ризик розвитку ЦД у наступні 5 років, що дорівнює 25-50%.

· Генетичні маркери ЦД 1 (HLA).

· Зниження 1-ї фази секреції інсуліну (менше 10 перцентилю для відповідного віку та статі) при внутрішньовенному тесті на толерантність до глюкози – у цьому випадку ризик розвитку ЦД у наступні 5 років становить 60%.

Клінічна картина маніфестного ЦД 1 типу має різницю у вікових групах. Найчастіше дебют захворювання посідає вікову групу раннього пубертата.

Основними клінічними симптомами діабету є:

- поліурія

Полідипсія

Поліфагія

Втрата маси тіла

Повинні насторожувати нічна полідипсія, нетримання сечі. Дані симптоми є відображенням компенсаторних процесів та сприяють зниженню гіперглікемії та гіперосмолярності. Підвищений апетит виникає внаслідок порушення утилізації глюкози клітинами та енергетичного голодування. Може бути маніфестація захворювання на псевдоабдомінальний синдром. Все перераховане обумовлює протікання маніфесту діабету під різними масками, що ускладнюють діагностику та потребують ретельної диференціації. Діабетичний рум'янець є наслідком паретичного розширення капілярів на фоні вираженої гіперглікемії та відзначається, як правило, у дітей із вираженим кетозом. Жовтяничне фарбування шкіри долонь, підошв, носогубного трикутника (ксантоз), що відзначається у частини пацієнтів, пов'язаний з порушенням перетворення каротину на вітамін А в печінці та відкладенням його у підшкірній клітковині. У частини пацієнтів захворювання може дебютувати з рідкісного ураження шкіри - ліпоїдного некробіозу, який частіше локалізується на зовнішній поверхні гомілок, але може знаходитись у будь-якому місці.

У дітей раннього віку ЦД 1 типу має свої особливості. На думку ряду авторів, можна виділити 2 варіанти дебюту ЦД у дітей грудного віку. В одних захворювання розвивається раптово на кшталт токсико-септичного стану. Різке зневоднення, блювання, інтоксикація швидко призводять до діабетичної коми. У іншої групи дітей симптоматика наростає повільніше. Поступово прогресує дистрофія, незважаючи на хороший апетит, діти неспокійні та заспокоюються після пиття, мають довготривалі, незважаючи на хороший догляд, попрілості. На пелюшках залишаються липкі плями, а самі пелюшки після висихання сечі нагадують накрохмалені.

У дітей перших 5 років життя ЦД також характеризується більш гострою та тяжкою маніфестацією порівняно з пацієнтами старшого віку. У таких пацієнтів частіше розвивається кетоацидоз, нижчий рівень С-пептиду, і загалом швидше виснаження ендогенної секреції інсуліну та менша ймовірність часткової та повної ремісії на ранніх термінах захворювання.

В анамнезі у хворих на ЦД можуть звучати фурункульоз, свербіж зовнішніх геніталій та шкіри. Можлива поява спонтанних гіпоглікемій за кілька років до дебюту ЦД. Вони зазвичай не супроводжуються судомами та втратою свідомості, виникають на тлі фізичного навантаження; у дитини з'являється бажання їсти солодкі страви.

Генетика цукрового діабету

Прогнозування ЦД 1 типу у групах високого ризику

Т.В.Ніконова, І.І. Дідів, JI.П. Алексєєв, М.М. Болдирєва, О.М. Смирнова, І.В. Дубінкін*.

Ендокринологічний науковий центр I (дир. - Акад. РАМН І. І.Дєдов) РАМН, I * ГНЦ "Інститут імунології" I (Дір. - Акад. РАМН P.M. Хаїтов) М3 РФ, Москва. Я

В даний час спостерігається зростання захворюваності на ЦД 1 типу в усьому світі. Це зумовлено низкою факторів, у тому числі збільшенням тривалості життя хворих на діабет внаслідок поліпшення діагностичної та лікувальної допомоги, підвищенням фертильності та погіршенням екологічних ситуацій. Зменшити захворюваність на ЦД можна проведенням профілактичних заходів, прогнозуванням та попередженням розвитку хвороби.

Схильність до ЦД 1 типу генетично детермінована. Захворюваність на ЦД 1 типу контролюється рядом генів: геном інсуліну на хромосомі 11р15.5 (ЮОМ2), генами на хромосомі \ц (ЮОМ4), 6ц (ЮОМ5) . Найбільше значення відомих генетичних маркерів ЦД 1 типу мають гени області НЬА на хромосомі 6р 21.3 (ШОМ1); з ними пов'язано до 40% генетичної схильності до ЦД 1 типу. Жодна інша генетична область не визначає ризик розвитку захворювання, який можна порівняти з НЬА.

Високий ризик розвитку ЦД 1 типу визначають аллельні варіанти генів НЬА: ОЯВ1 * 03, * 04; ООА1 *0501, *0301, ООВ1*0201, *0302. 95% пацієнтів з 1 типом ЦД мають ОЯ*3 або 011*4 антигени, а від 55 до 60% мають обидва антигени. Алель ООВ1 * 0602 рідко зустрічається при ЦД 1 типу і вважається протективним.

Клінічним проявам ЦД передує латентний період, що характеризується присутністю маркерів острівцевого клітинного імунітету; ці маркери асоційовані з прогресуючою деструкцією.

Таким чином, для членів сімей з попередніми випадками захворювання ЦД 1 типу прогнозування хвороби є особливо важливим.

Метою цієї роботи стало формування груп високого ризику розвитку ЦД 1 типу у російській популяції жителів Москви з урахуванням вивчення генетичних, імунологічних і метаболічних маркерів діабету з допомогою сімейного підходу.

Матеріали та методи дослідження

Обстежено 26 сімей, у яких один із батьків хворий на ЦД 1 типу, з них 5 - "ядерних" сімей (всього 101 людина). Кількість обстежених членів сімей коливалася від 3 до 10 осіб. Хворих на ЦД 1 типу батьків - 13, хворих на ЦД 1 типу матерів також 13. Сімей, в яких обидва батьки були б хворі на ЦД 1 типу, не було.

Обстежено 37 нащадків хворих на ЦД 1 типу без клінічних проявів захворювання, з них 16 - жіночої статі, 21 - чоловічої. Вік обстежених нащадків коливався від 5 до 30 років. Розподіл обстежених нащадків віком представлено в табл. 1.

Таблиця 1

Вік обстежених дітей (нащадків)

Вік (років) Кількість

У сім'ях з хворими на ЦД матерями обстежено 17 дітей (8 дівчаток, 9 хлопчиків), у сім'ях з хворими на діабет батьками - 20 дітей (8 дівчаток, 12 хлопчиків).

Аутоантитіла до (3-клітин (ICA) визначали двома способами: 1) на кріосрізах підшлункової залози людини І (0) групи крові в реакції непрямої імунофлуоресценції; 2) в ім-муноферментному тесті "ISLETTEST" фірми "Biomerica". Аутоантитіла до інсуліну (IAA) визначали в імуноферментному тесті "ISLETTEST" фірми "Biomerica". Визначення антитіл до ГДК проводилося за допомогою стандартних наборів Diaplets anti-GAD фірми Boehringer Mannheim.

Визначення С-пептиду проведено за допомогою стандартних наборів фірми Sorrin (Франція).

HLA-типування хворих на ЦД та членів їхніх сімей виконувалося за трьома генами: DRB1, DQA1 та DQB1 методом сіквенс-спе-"цифічних праймерів з використанням полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Виділення ДНК з лімфоцитів периферичної крові проводили за методом R. Higuchi Н. Erlich (1989) з деякими модифікаціями: 0,5 мл крові, взятої з EDTA, змішували в 1,5 мл мікроцентрифужних пробірках типу Еппендорф з 0,5 мл лізи розчину, що складається з 0,32 М сахарози, 10 мМ Трис - НС1 pH 7,5, 5мМ MgC12, 1% Тритону Х-100, центрифугували протягом 1 хв при 10000 об/хв, супернатант видаляли, а опади клітинних ядер 2 рази промивали вказаним буфером. Наступний протеоліз проводили в 50 мкл буферного розчину, що містить 50 мМ KCI, 10 мМ Трис-НС1 pH 8,3, 2,5 мМ MgCI2, 0,45% NP-40, 0,45% Твіна-20 і 250 мкг/мл протеїнази К при 37°С протягом 20 хв. Інактивували протеїназу До нагріванням у твердотільному термостаті при 95°С протягом 5 хв. Отримані зразки ДНК одночасно використовували для типування або зберігали при -20"С. Концентрація ДНК, визначена за

флуоресценція з Hoechst 33258 на ДНК-флуориметрі (Hoefer, США), становила в середньому 50-100 мкг/мл. Загальний час процедури виділення ДНК становив 30-40 хв.

ПЛР проводили в 10 мкл реакційної суміші, що містить 1 мкл зразка ДНК і наступні концентрації інших компонентів: 0,2 мМ кожного дНТФ (дАТФ, дЦТФ, дТТФ та дГТФ), 67мМ Трис-HCl рН=8,8, 2,5 мМ MgC , 50 мМ NaCl, 0,1 мг/мл желатину, 1 мМ 2-меркаптоетанол, а також 1 од термостабільної ДНК-полімерази. Для запобігання зміні концентрацій компонентів реакційної суміші через утворення конденсату реакційну суміш покривали 20 мкл мінеральної олії (Sigma, USA).

Ампліфікацію проводили на багатоканальному термоциклері "МС2" (АТ "ДНК-Технологія", Москва).

Типування локусу DRB1 проводили у 2 етапи. Під час 1-го раунду геномна ДНК ампліфікувалася у двох різних пробірках; в 1-й пробірці використовувалася пара праймерів, що ампліфікує всі відомі алелі гена DRB1, у 2-й - пара праймерів, що ампліфікує тільки алелі, що входять до груп DR3, DR5, DR6, DR8. В обох випадках температурний режим ампліфікації (для термоциклера "МС2" з активним регулюванням) був наступним: 1) 94 ° С - 1 хв; 2) 94 ° С - 20 с (7 циклів), 67 "С - 2 с; 92“С - 1 с (28 циклів); 65 ° С - 2 с.

Отримані продукти розводили в 10 разів і використовували на 2-му раунді при наступному температурному режимі: 92"С - 1 с (15 циклів); ​​64°С - 1 с.

Типування локусу DQA1 проводилося у 2 етапи. На 1-му етапі використовувалася пара праймерів, що ампліфікує всі специфічності локусу DQA1, на 2-му - пари праймерів, ампліфікуючі специфічності *0101, *0102, *0103, *0201, *0301, *0401 .

Перший етап проводили за програмою: 94“С – 1 хв.; 94°С - 20 с (7 циклів), 58"С - 5 с; 92"С - 1 с, 5 с (28 циклів), 56"С - 2 с.

Продукти ампліфікації 1-го етапу розводили в 10 разів і використовували на 2-му етапі: 93" - 1 с (12 циклів), 62 "З - 2 с.

Типування локусу DQB1 також проводилося у 2 етапи; на 1-му використовували пару праймерів, що ампліфікує всі специфічності локусу DQB1, температурний режим наступний: 94"С - 1 хв.; 94°С - 20 с. (7 циклів); ​​67"С - 5 с.; 93°С - 1 с (28 циклів);65ЛС - 2 с.

На 2-му етапі використовували пари праймерів, що ампліфікують специфічності: *0201, *0301, *0302, *0303, *0304, *0305, *04, *0501, *0502, *0503, *0601, *0 08; продукти 1-го етапу розводили в 10 разів і проводили ампліфікацію в режимі: 93"С - 1 с. (12 циклів); ​​67"С - 2 с.

Ідентифікацію продуктів ампліфікації та їх розподіл за довжинами проводили в ультрафіолетовому світлі (310 нм) після електрофорезу протягом 15 хв або в 10% ПААГ, 29:1 при напрузі 500В, або в 3% агарозному гелі при напрузі 300 В (в обох становив 3-4 см) та фарбування бромистим етидієм. Як маркер довжин використовували перевар плазміди pUC19 рестриктазою Msp I.

Результати та їх обговорення

Встановлено, що в 26 сім'ях з 26 хворих на ЦД 1 типу батьків 23 особи (88,5%) є носіями асоційованих з ЦД 1 типу НLA-генотипів DRB1 *03- DQA1 *0501 - DQB1 *0201; DRB1 *04-DQAl *0301-DQB 1*0302 або їх поєднань (табл. 2). У 2 хворих на генотипі присутній аллель DQB 1*0201, асоційований з ЦД 1 типу; тільки у 1 хворої цієї групи виявлено генотип DRB1 *01 /01, кото-

Розподіл генотипів серед хворих на ЦД 1 типу батьків

01 В 1 4/4 2 Е1 В 1 - -

Усього 23 (88.5%) Всього 3

0І?В1- РОАІ-РОВІ гаплотипи, виявлені у обстежених осіб

оігві ООАІ РОВІ

рий при популяційних дослідженнях не був асоційований з ЦД 1 типу, ми не виділяли підтипи ОК В1 * 04, хоча поліморфізм цього локусу може впливати на ризик розвитку ЦД 1 типу.

При генотипуванні прямих нащадків пацієнтів з ЦД 1 типу виявлено, що з 37 осіб 30 (81%) успадкували асоційовані з ЦД 1 типу генотипи ОЯВ1*03, 011В1*04 та їх поєднання, у 3 осіб у генотипі присутні асоційовані з ЦД 1 типу : у 1 - ООА 1 * 0501, у 2 пацієнтів -ООВ 1 * 0201. Усього 4 з 37 обстежених мають нейтральний генотип по відношенню до ЦД 1 типу.

Розподіл генотипів нащадків вказано у табл. 3. У ряді "робіт зазначено, що хворі на ЦД 1 типу батьки частіше передають генетичну схильність.

ложенность до діабету (зокрема, НЬА-01*4-гено-типи) своїм дітям, ніж матері. Однак дослідження у Великобританії не підтвердило суттєвого впливу статі батьків на НЬА-залежну схильність у дітей. У нашій роботі ми також не можемо відзначити подібну закономірність передачі генетичної схильності: від хворих матерів асоційовані з ЦД 1 типу НЬА-генотипи успадкували 94% дітей і від хворих батьків - 85%.

ЦД, як відомо, є багатогенним багатофакторним захворюванням. Як чинники довкілля, які грають роль тригера, розглядається харчування - споживання у грудному віці і ранньому дитинстві білків коров'ячого молока. Де-

Таблиця 3

Розподіл генотипів серед дітей, батьки яких хворі на ЦД 1 типу

Генотипи, асоційовані з ЦД 1 типу Число носіїв Генотипи, не асоційовані з ЦД 1 типу Число носіїв

0!*В 1 4/4 4 01*В 1 1/15 1

Усього 30 (81%) Всього 7 (19%)

ти із нововиявленим діабетом мають підвищені рівні антитіл до білка коров'ячого молока, р-лактоглобуліну та бичачого сироваткового альбуміну порівняно зі здоровими сибсами, що розцінюється як незалежний фактор ризику розвитку ЦД.

У групі дітей з 37 осіб, що обстежуються, тільки 4 були на грудному вигодовуванні до 1 року, 26 осіб отримували грудне молоко до 1,5-3 міс, 4 -до 6 міс, 3 були на молочних сумішах з перших тижнів життя. З 5 дітей з позитивними антитілами до р-клітин 2 були на грудному вигодовуванні до 6 міс, 3 - до 1,5 - 3 міс; потім отримували кефір та молочні суміші. Таким чином, 89% обстежених дітей отримували білки коров'ячого молока у грудному віці та ранньому дитинстві, що може бути розцінено як фактор ризику розвитку ЦД у генетично схильних осіб.

В обстежуваних сім'ях у клінічно здорових нащадків проведено визначення цитоплазматичних антитіл, аутоантитіл до інсуліну та ГДК. З 37 обстежених 5 дітей виявилися позитивними за наявності антитіл до р-клітин, при цьому всі 5 є носіями генетичної схильності до ЦД (табл. 4). У 3 з них (8%) виявлені антитіла до ГДК, у 1 – до АЦОК, у 1 – антитіла до АЦОК

Таблиця 4

Генотипи дітей, позитивних антитіл до (3-клітин

Генотип Число позитивних антитіл

та інсуліну. Таким чином, антитіла до АЦОК мають 5,4% дітей, дві дитини з позитивними антитілами до ГДК є нащадками «ядерних» сімей. Вік дітей на момент виявлення антитіл вказано у табл. 5. Для прогнозування ЦД велике значення мають рівні титру АЦОК: чим вище титр антитіл, тим більша ймовірність розвитку ЦД, те саме стосується і антитіл до інсуліну. За даними літератури, високі рівні антитіл до ГДК асоційовані з більш повільним темпом розвитку ЦД (10% у 4 роки), ніж низькі рівні (50% у 4 роки), можливо, тому, що високі рівні антитіл до ГДК вказують на “переважну ” активацію гуморального імунітету та меншою мірою на активацію клітинно-опосредо-

Таблиця 5

Вік обстежених дітей на момент виявлення антитіл

Вік обстежених дітей (років) Число дітей, позитивних за антитілами

ванного імунітету (ЦД 1 типу головним чином зумовлений клітинно-опосередкованою деструкцією Р-клітин цитотоксичними Т-лімфоцитами). Комбінація різних антитіл забезпечує найоптимальніший рівень прогнозування.

У дітей з низькою масою тіла при народженні (менше 2,5 кг) діабет розвивається значно раніше, ніж у дітей, які народилися з нормальною масою. З даних анамнезу привертає увагу те, що з 5 дітей з позитивними антитілами 2 народилися з масою тіла більше 4 кг, 2 -менше 2,9 кг.

У прямих нащадків хворих на ЦД 1 типу визначено базальний рівень С-пептиду, у всіх цей показник був у межах норми (у тому числі і у дітей з позитивними антитілами до Р-клітин), дослідження рівня стимульованого С-пептиду не проводилося.

1. Хворі на ЦД 1 типу в 88,5% випадків є носіями генотипів ОЯВРОЗ, ООА1*0501, ВОВ1*0201, ОЯВ1*04, БОА1*0301, ЕОВ1*0302, або їх поєднань.

2. У дітей із сімей, де один із батьків хворий на ЦД 1 типу, у 89% випадків виявляється генетична схильність до ЦД (за наявності одного хворого батька), при цьому 81% успадковує повністю асоційовані з ЦД 1 типу генотипи, що дозволяє вважати їх Група дуже високого ризику розвитку діабету.

3. Серед прямих нащадків хворих на ЦД 1 типу, що мають генетичну схильність, позитивні антитіла до ГДК виявлені у 8% випадків, АЦОК – у 5,4% випадків. У цих дітей необхідне діагностичне дослідження титрів антитіл, глікогемоглобіну та вивчення секреції інсуліну.

*1 ітература

1. Atkinson M.A., McLaren N.K. // N.Engl.J.Med.-l 994-331. P.l 4281436.

2. Aanstoot HJ, Sigurdsson E., Jaffe M. et al // Diabetologia-1994-37.

3. Baekkeskov S., Aanstoot HJ, Christgan S. et al // Nature-1 990-377.

4. Bain S.C., Rowe B.R., Barnett A.H., ToddJ.A. // Diabetes-1994-43 (12). P. 1432–1468.

5. B/ng/ey PJ, Christie M.R., Bonifacio E., Bonfanti R., Shattock Mw Fonte M.T., Bottazzo C.F. // Diabetes-1 994-43. P. 1304–1310.

6. Boehn B.O., Manifras B., SeiblerJ. et al // Diabetes-1991-40. P.1435-1439.

7. Chern M.M., Anderson V.E., Barbosa J. // Diabetes-1982-31. P.l 1 151118.

8. Davies J.L., Kawaguchi Y., Bennett S.T. та ін. //Nature-1994-371.

9. Erlich H.A., Rotter JI, Chang J. et al. / / Nature Gen.-1993-3. P.358-364.

10. Hahl J., Simell T., Ilonen J., Knip M., Simmel O.// Diabetologia-1 99841. P.79-85.

11. Harrison L.C., Honeyman M.C., DeAizpurua H.J. et al // Lancet-1993341. P.l 365-1369.

12. Hashimoto L., Habita C., Beresse J.P. та ін. //Nature-1994-371. P.161-164.

1 3. Karjalainen J., Martin J.M., Knip M. та ін // N.Engl.J.Med.-l 992-327. P.302-303.

14. Khan N., CouperT.T., // Diabetes Care-1994-17. P. 653-656.

15. Landin-OIsson M., Palmer J.P., Lernmark A. та ін // Diabetologia-1992-40. P.l068-1 073.

16. Leslie R.D.C., Atkinson M.A., Notkins A.L. // Diabetologia-1999-42. P.3-14.

17. Levy-Marchal C., Dubois F., Neel M., TichetJ., Czernichow P. // Diabetes-1995-44. P.1029-1032.

1 8. Lorenzen T., Pociot F., Hougaard P., Nerup J. // Diabetologia-1994-37. P.321-321.

19. Lorenzen T„ Pociot F., Stilgren L. et al // Diabetologia-1998-41. P.666-673.

20. Nepom G., Erlich H.A. // Ann.Rev.Immunol.-1 991-9. P.493-525.

21. Nerup J., Mandrup-Poulsen T., Molvig J. // Diabetes Metab. Rev.-1987-3. P.779-802.

22. Owerbach D., Gabbay K.H. // Diabetes-1995-44.p.l 32-136.

23. PociotF. U Dan.Med.Bull.-l996-43. P.216-248.

24. Rewers M., Bugawan T.L., Norris J.M., Blair A. та ін. // Diabetologia-1996-39. P.807-812.

25. Rei / onen H., Ilonen J., Knip N., Akerblom H. / / Diabetes-1 991-40.

26. Saukkonen T., Virtanen S.M., Karppinen M. et al // Diabetologia-1998-41. P.72-78.

27. Schatz D., Krischer J., Horne G. et al // J. Clin. Invest.-1994-93. P.2403–2407.

28. Spielman RS, Baker L, Zmijewski C.M. // Ann. Hum. Genet.-1980-44. P. 135-150.

29. Thivolet C., Beaufrere B., Gebuhrer Y., Chatelain P., Orgiazzi J. // Diabetologia-1991-34. P.186-191.

30. Tillil H., Kobberling J.// Diabetes-1982-36. P.93-99.

31. ToddJ.A. U Proc. Natl. Acad. SCI. USA-1990-377. P.8560-8565.

32. ToddJ.A., Farral M. // Hum.Mol.Gen.-5. P.1443–1448.

33. Tuomilehto J., Zimmet P., Mackay I.R. et al // Lancet-1994-343.

34. Van der Anvera B. Van Waeyenberge C. Schuit F. et al. // Diabetes-1995-44. P.527-530.

35. Walker A., ​​Gudworth A.G. // Diabetes-1980-29. P.1036-1039.

36. Warram J., Krolewski AS, Gottlieb M., Kahn C.R. // N.Engl.J.Med.-1984-311. P.149-151.

37. Ziegler A.G., Herskowitz R.D., Jackson R.A. et al // Diabetes Care-1990-13. P.762-775.

Вітаю вас! Якщо ви згадаєте той день, коли вам чи вашій дитині встановили діагноз цукрового діабету, то ви згадаєте й ті питання, які почали хвилювати ваш запалений мозок. Наважусь припустити, що на запитання: “Звідки з'явився цукровий діабет 1 типу, якщо в роду нікого з цим захворюванням не було?”, відповіді ви так і не отримали, так само як і на запитання: “Чи передається цукровий діабет 1 типу у спадок і /чи що буде з іншими дітьми та членами сім'ї?” Ймовірно, вони турбують вас і донині.

Сьогодні я спробую відповісти на ці запитання. Діабет 1 типу – захворювання багатофакторне та полігенне. Ніколи не можна сказати який із факторів є провідним чи головним. Деякі вчені поділяють 1 тип діабету на підтипи: А і У. До речі, діабет 1 типу – це єдина форма, що може зустрічатися в молодого покоління. Якщо ви прочитаєте статтю “ “, то дізнаєтесь більше про цю проблему

Підтип А пов'язаний з аутоімунним ураженням підшлункової залози та виявлення антитіл тому підтвердження. Цей підтип найчастіше виявляється у дітей та підлітків. Але буває, що антитіла не виявляються, а при цьому діабет є. У цьому випадку йдеться про підтип, який виникає зовсім з інших причин, не пов'язаних з роботою імунної системи. На сьогоднішній день ці причини не відомі, а тому діабет називають ідіопатичним.

Генетичне дослідження на цукровий діабет 1 типу

Ясно одне, що 1 тип – захворювання зі спадковою схильністю. Що це означає і чим відрізняється від просто спадкового захворювання? Справа в тому, що спадкове захворювання - це передача гена з покоління до покоління або мутація гена в майбутньому організмі. І тут нова людина вже народжується з патологією чи з тим іншим дефектом.

У випадку діабету все складніше. Є певні гени та ділянки генів (говоритиму спрощено), які при певному поєднанні під час зустрічі яйцеклітини та сперматозоїда підвищують ризик захворювання на цукровий діабет 1 типу. Тобто успадковується не дефектний ген, а ступінь ризику для цього захворювання. І щоб захворювання реалізувалося, т. е. розвинулося, необхідні провокуючі чинники та високий рівень ризику. Якщо провести генетичне дослідження, то можна виявити певний ступінь ризику, який може бути високим, середнім і низьким. Тому зовсім не обов'язково, що маючи ризик розвитку діабету 1 типу, людина захворіє на них. Найчастіше розвиток діабету пов'язані з наступними генами чи ділянками генів – HLA DR3, DR4 і DQ.

У зв'язку з цим зовсім не важливо, що у вас немає відомих випадків діабету першого типу у сім'ї зараз чи в минулих поколіннях. Цілком реально, що ваші предки мали низький ризик, який так і не здійснився. І крім цього, чи добре ви знаєте своє родоводу? Від чого вмирали діти та дорослі у молодому віці? Адже діагностика 100 років тому була не найпрогресивніша, та й до лікарів зверталися не часто, особливо на селі.

Тому я вважаю, що абсолютно безглуздо шукати винних за поширення діабету. Тим більше не варто докоряти собі (я звертаюся до батьків), що пропустив, не додивився і не зберіг дитину. Щоб полегшити вашу провину, скажу, що аутоімунний процес виникає задовго до клінічних проявів діабету, приблизно за кілька років, а в деяких випадках за десяток років. З того часу втече багато води і важко згадати хто і в чому винен. Зрештою, як би ми не хотіли, ми не зможемо вберегти себе чи наших дітей від усього поганого. Погане трапляється і якщо це трапилося, то давайте думати що це ДОЛЯ, яку не обдуриш.

Імунне дослідження на цукровий діабет 1 типу

Коли в сім'ї є родич з діабетом 1 типу, то для прогнозу захворюваності на діабет у інших членів сім'ї застосовують не тільки генетичне дослідження, але й визначення аутоантитіл, тобто антитіл, які борються проти тканин власного організму. Наприклад, якщо старша дитина хвора на діабет 1 типу, то батьки можуть провести генетичне дослідження та дослідження на антитіла у молодшої дитини з метою виявлення ризиків розвитку діабету, тому що антитіла з'являються задовго до явних.

• антитіла до острівцевих бета-клітин - ICA (виявляються в 60-80% випадків) У поєднанні з GAD різко підвищує ризики розвитку діабету, але в ізольованому вигляді ризик діабету невеликий.
• антиінсулінові антитіла - IAA (виявляються в 30-60% випадків) В ізольованому вигляді мало впливає на розвиток діабету, ризик підвищується в присутності будь-яких інших антитіл.
• антитіла до глутаматдекарбоксилази - GAD (виявляються у 80-95% випадків) Збільшує ризик розвитку діабету навіть в ізольованому вигляді.

Але тут все неоднозначно. Виявлення якоїсь однієї групи антитіл у дитини зовсім не означає, що вона захворіє на діабет у майбутньому. Це свідчить лише у тому, що з цієї дитини високий ризик розвитку діабету, який може й нереалізуватися. І потім від лабораторної помилки ніхто не застрахований, тому рекомендується перездати аналізи через 1-2 місяці.

Тому я не рекомендую перевіряти наявність антитіл у здорових членів сім'ї. ІМХО. Що ви можете зробити, знаючи наявність антитіл? Звичайно можна потрапити в експериментальні групи, де тестують методики з профілактики діабету в групах високого ризику, але чи захочете ви піддавати ще здорову дитину невідомим маніпуляціям? Особисто я не готова та й живемо ми далеко від центру країни.

Крім зайвого нервування ці дії нічого доброго не приносять. Постійні очікування та думки можуть якось виконатися. Особисто я вірю, що наші думки матеріальні і все про що ми думаємо колись збудеться. Тому не потрібно думати про погане, притягуйте лише позитивні думки, що все буде добре і всі інші члени сім'ї будуть здорові. Єдине, що можна робити – періодично визначати глюкозу натще та/або глікований гемоглобін, щоб не пропустити маніфестацію діабету. Оскільки поки що відпрацьованих методів, які 100 % запобігають розвитку діабету немає, та взагалі ніяких поки що немає.

Ще одне питання, яке хвилює кожного з цукровим діабетом 1 типу: "Які ризики захворюваності у дітей, батьки яких хворі на діабет або, якщо в сім'ї вже є дитина з діабетом?" Нещодавно було закінчено 16-річне дослідження, яке вивчало прогнозування захворювання у сім'ях хворих. Ось його результати.

Ризик захворіти на діабет без відомих родичів з діабетом становить лише 0,2 – 0,4 %. Чим більше у сім'ї число родичів з діабетом, тим ризик вищий. Ризик розвитку діабету для членів сімей, які мають хворого на ЦД 1 типу, в середньому становить 5 %. Якщо в сім'ї хворі дві дитини, то ризик для третьої становить 9,5%. Якщо хворі двоє батьків, то ризик розвитку ЦД 1 типу дитини вже збільшується до 34 %. Крім того, ризик розвитку ЦД 1 типу залежить від віку маніфестації захворювання у хворого. Чим раніше захворіла дитина в сім'ї, тим ризик для другого вищий. Якщо маніфестація захворювання відбулася до 20 років, то ризик для другої дитини – 6,4 %, а якщо маніфестація захворювання – старше 20 років, то ризик – 1,2 %.

Профілактика цукрового діабету 1 типу

Але що можна зробити, щоб зменшити вплив цих горезвісних факторів, які запускають аутоімунний процес? І хоча все зводиться до "пощастить-не пощастить", все-таки можна постаратися максимально впливати на них. Ось перелік способів первинної профілактики ЦД 1 типу.

• Попередження внутрішньоутробної інфекції та вірусних інфекцій матері ще під час вагітності.
• Попередження деяких вірусних інфекцій у дітей та підлітків, таких як краснуха, кір, паротит, ентеровіруси, вітряна віспа, грип.
• Своєчасне лікування хронічних осередків інфекції (синусити, каріозні зуби та ін.).
• Проведення своєчасної вакцинації, суворо за правилами та перевіреними вакцинами.
• Виняток білка коров'ячого молока з раціону немовлят.
• Тривале грудне вигодовування (мінімум 18 місяців).
• Виняток введення прикорму глютен-содержащими продуктами у віці до року.
• Виняток із раціону продуктів, що містять нітрати, консерванти та барвники.
• Нормальне надходження вітаміну D.
• Додавання до раціону добавок з омега 3 жирними кислотами.
• Зниження споживання швидких вуглеводів через надмірне навантаження на підшлункову залозу.

Насамкінець хочу сказати. Усі ми різні, з різним ступенем тривожності та “пофігізму”. Тому тільки вам вирішувати, чи вести на діагностику цукрового діабету свою дитину чи йти самому. Запитайте себе: “Чи ви готові до позитивного результату? Чи готові ви дізнатися, що ваша дитина має ризик розвитку цього захворювання і при цьому продовжувати спокійно жити?”. Якщо так, то можете пройти повне генетичне та імунне обстеження. Найкраще це робити у самому серці країни та ендокринології – Ендокринологічному Науковому Центрі м. Москва.

На цьому я закінчую і щиро бажаю здоровим уникнути "принад" цукрового діабету 1 типу. До нової зустрічі.

З теплотою та турботою, ендокринолог Лебедєва Діляра Ільгизівна

Ой, дівчатка, навіть не знаю, з чого почати. Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації. Два роки тому дуже хотіла завагітніти-не виходило. Пройшла лікарів, УЗД, аналізи на гормони – у результаті сказали, що у мене найсильніша дисфункція яєчників, про вагітність і не йдеться. Попереживала, але не дуже. Зрештою, я маю трьох доньок.
Усі два роки регулярно перевірялася біля гінеколога, робила УЗД. Останній раз у лютому 2017 року. Тоді у мене навіть один яєчник не змогли знайти, сказали, що чи не клімакс починається. У березні мені запропонували роботу, на яку я чекала років зо три. Зраділа – і зарплата хороша, і посада. А у квітні не прийшли місячні. Ну затримка та затримка. Тим більше, у мене цикл останній рік був від 24 до 27 днів. На 29 день не витримала – зробила тест, Дві смужки

Довго не могла повірити, купила ще кілька – дві смужки. Радість та шок (що я на роботі скажу?). Побігла здавати ХГЛ. Він підтвердив – вагітність 4 тижні. До 8 тижнів жила як у чаді. Тест на ХГЛ здавала щотижня, боялася позаматкової (УЗД у 5 тижнів спростувала мої переживання), боялася завмерла. У 8 тижнів зробила ще УЗД, послухала серцебиття дитинки, все в нормі – я й заспокоїлася. А у 12 тижнів перший скринінг. УЗД у нормі, у кров прийшла в четвер погана, ризик ЦД – 1:43. У п'ятницю вже була генетика, вона наполягає на планцетопункції. Записали 11 липня. Боже, мені так страшно! Я не так боюся процедури, як її результату.
Я в житті, не робила абортів, у мене не було викиднів, та що там – я навіть сама не народжувала. Я просто не уявляю, як зможу піти на ІР, якщо все підтвердиться. Намагаюся тримати себе в руках, але іноді прямо накриває з головою. У мене таке почуття, що вирок уже зачитаний і наді мною вже занесли сокиру.
Про аналізи не написала. У мене ХГЧ 1,158 МОМ (37,9 МО), а РАРР - 0,222 МОМ (0,837 МО). ТВП 1,91мм, КТР 73,3мм.
Я прошу просто молитов та підтримки, не знаю, як дожити до результатів. Хочу цього тижня зробити ще УЗД, хоча всі кажуть, що він уже не інформативний у 15 тижнів.

RS: Дівчатка, велике вам усім за підтримку. Була зараз ще на одному УЗД платному. Лікар довго дивилася і сказала, що по УЗД вона взагалі жодних вад розвитку не бачить, у тому числі тих, що характерні для дітей з ЦД. Я знаю, що УЗД не може гарантувати 100% відсутності генетичних порушень, але все ж таки трохи легше на душі. Запитала про прокол. Лікар сказала, що матка не в тонусі шийка гарної довжини, тобто протипоказань немає, якщо все ж таки наважуся піти на прокол. І так, у мене хлопчик по УЗД. Тепер думатиму з приводу проколу.